Етюд

НА ПОБАЧЕННЯ З СИНОМ…

 

 

 

День  Перемоги... Вулиці Києва, залиті золотавим промінням травневого сонця, яс­ніють в кумачевому маєві прапорів. Гордо котить   свої хвилі Дніпро - Славутич. Хлюпощеться в них синє небо, вмивається сонце.

Щороку, впродовж чотирьох десятиріч, до його хвиль прихо­дить Мати, долаючи перед цим неблизьку відстань. Вона ніко­ли не зможе стати бі­ля священної моги­ли сина. Він один з тих, хто поліг в битві за Дніпро.

І ось знову стоїть вона на березі Дніп­ра — старенька солдатська Мати, тулячи до грудей червоні тю­льпани. Вже вкотре лагідний  травневий день витирає болючі сльози на обличчі не­ньки.   Стоїть вона, вдивляючись в дніп­ровську далечінь. В очах — вічний сум і вічний біль....

І бачиться їй син: від першого несміли­вого кроку немовля­ти до тої миті, коли над ним навіки зімк­нулися води гордої ріки.

— Си-ну! — про­мовила не вустами, а серцем. І тихо попли­вли по чистих хвилях Дніпра червоні тюль­пани.

 

 

3.05.85.

М. ПІШТА.

член  літературної студії імені  

Федора  Швіндіна.

с. Семенівка.

 

 

 

НАЗАД