Лірика

 

      

 

Тиха заводь льодом вкрилась,

Припорошена  сніжком.

У грудневім надвечір’ї

Ми з тобою бережком

 

Йдем в сріблясто-білу казку...

Не  остудить сніговій

І  твою гарячу ласку,

Й  поцілунок перший твій.

 

Ти на заводь повертаєш,

На снігу лишивши слід.

Від твого тепла п’янкого

Я боюсь: розтане лід!

 

Завагавшись мить, лишаюсь

Я на березі сама.

Повернувсь, до себе кличеш...

Щастя подих перейма.

 

Та від тебе ж я – ні кроку.

І назавжди! В чім тут річ?

Я на лід ступаю лячно,

І лечу тобі навстріч.

 

Сосни заводь обступили.

У засніженім раю,

На льоду мережку щиру

Залишаємо свою.

 

Вслід дивилася мережка...

І не відаю сама,

Чи знайшла до серця стежку?

...Ой ти, зимонько-зима!

 

                            14. 12. 94.

 

 

 

  

              

 

Через гори й сиві далі,

Пролетівши сто доріг,

Перший сніг пухнасто-білий

На осінній впав поріг.

 

Мов снігуронька калина

Посміхається в гаю.

Барв осінніх, серцю милих,

Я тепер не впізнаю.

 

Листя клена, ніби в казці,

Та не в казці – наяву.

І в осінньому багрянці,

І в пухнастому снігу.

 

                          2. 10. 81.

 

 

 

 *     *     *

 

Тихо пада снігова пороша

На ялинки і на туї.

О, зимова казко прехороша:

Сніг, завії...

 

Скатертину білу розшиває

Хитра лисяча мережка.

В рік Новий, з сріблясто-білих далей

В’ється стежка.

 

З Новим роком! В новорічній казці

Завше, ніби ждеш чогось...

Хай засіє нас добром і щастям

Дід Мороз!

 

                                23. 12. 90.

 

                                Мотрона  ПІШТА.

                                      с. Семенівка.