На телеекрані — мить щаслива:
Повернувсь живим солдат з війни.
Заясніло личко у дружини,
Котре стільки літ було сумним.
Пташкою назустріч полетіла
Із сльозами радості в очах,
Рученьки до тата простягає
Донечка, що дуже підросла.
Бачу: засмутились очі в мами,
Підвелась в ту мить з стільця вона.
(Мамину усмішку ясночолу
Назавжди затьмарила війна).
Слова не зронивши, вийшла з хати,
Затаївши в серці вічний біль...
Не змовкає за вікном ридати,
Як вдовина доля — заметіль.
* * *
Встаньмо ж всі, щоб не померкло сонце,
Не згоріли квіти у вогні!
Хай сміються дзвінко наші діти,
І не плачуть більше матері!
27.02.83
17.02.86.
