Семенівко моя
прекрасна,
Вишнево-солов’їний
рай.
Люблю тебе я,
зоре ясна,
З дитинства
милий, рідний край.
Ти – з
діда-прадіда колиска,
Що колисала весь
мій рід.
Мене здалека ти і
зблизька
До себе маниш, як
магніт.
Земна краса твоя
– нівроку:
Сади, поля, ріка,
мости...
В усі чотири пори
року
Від тебе віч не відвести.
Коли весни
ласкавий подих
Зазеленить сади,
гаї –
Не сплять у зарослях бузкових
Дзвінкоголосі
солов’ї.
У неповторну
днину літа,
В годину
щедро-гомінку,
Ласкавим сонечком
зігріта
Ряхтиш в
трояндовім вінку.
Ріка Хорол тебе
голубить
В лугах широких
день при дні,
І тихоплинні води
губить
У ромашковій
далині.
А як обтрусить
осінь листя,
Сповиє в хмари небеса,
Ти – в горобиновім намисті,
Як та
дівчинонька-краса.
Покриє землю
ковдра біла,
Завії пустяться в
танок.
І ти – снігуронька чарівна
З манливих,
сонячних казок.
Не надивлюсь на
твою вроду...
І дійсність це, а
не міраж:
Мережки труб
газопроводу
Вписалися у твій
пейзаж.
Семенівко моя
прекрасна,
Тебе у снах і
наяву
Люблю безмежно,
зоре ясна,
В тобі й з тобою
я живу.
6. 02.– 5. 04. 97.
Мотрона ПІШТА.
Член
літературної
студії
імені
Федора
Швіндіна.
с. Семенівка.
