осінь
Замріявсь ліс в осінньому багрянці.
Холонуть в небі журавлів сліди.
Калина розпашілася рум’янцем,
Смачні плоди дотрушують сади.
Крислатий клен палає серед поля
Вогнем холодним, зронюючи лист.
Легеньким смутком душу обвіває
Чарівний, неповторний падолист.
Дощами митий, сонцем обцілований
Спадає лист багряний в небуття.
А лан озимий в полі радо вруниться
Тоненькими стеблинками життя.
Усе частіше стеляться тумани.
Поважно бродить ворон по ріллі.
Ховає пишні личка горобина
В осінньому пожовклому гіллі.
Снує мережку павутиння біле,
Спада на плечі і тобі, й мені…
Вже скоро ці казкові, теплі дні
Пухнасто-сніжна віхола завіє.
Й остудить неповторну і манливу
Красу, що серце чарами п'янить...
Багряно-золотиста мила осене,
Ну як
тебе, красуне, не любить?
Жовтень, 1982 р.
Мотрона ПІШТА.
с. Семенівка.
