Жовтень... Як палало все в багрянці,
Народила мене мати вранці:
Донечку четверту, не єдину,
Так і не діждавсь мій батько сина.
Тату,
тату, я
не винувата,
Що
прийшла не хлопчиком до хати.
Перший крок ступили ноженята.
– Не впади, – прошепотіла мати.
А в цей час ти впав на землю, тату:
Прошила серце куля у Карпатах.
І мене зростила одна мати, –
Ти не вернувсь з доріг війни, солдате.
Й та, що не хлоп'ям зайшла до хати, –
Першою приїхала в Карпати.
Сльози болю впали і зросили
Сірий камінь братської могили.
Прожила в чеканні вічнім мати.
– Здрастуй, я прийшла до тебе, тату!
16. 09. 94.
1. 04. 95.
