У фату прибравшись білу
Ніжну і легку,
Груша, ніби
наречена,
Квітне у ярку.
Щось струмок їй
шепче тихо,
Тьохка соловей.
В солов’їні ночі
груша
Не змика очей.
У зимові заметілі
Марились їй сни –
Дуб високий біля
неї
Стане в дні
весни.
Не одна зима минула,
Не одна весна.
Юність мила
пролетіла –
Дуба все нема...
Журить груша та
зітхає
В місячнім вінку:
Зістаріюсь в
самотині
В рідному ярку.
25. 05. 80.
Розспівались в
лузі солов’ї,
Дзвоники
видзвонюють в траві,
Ромашки, мов пір’я
лебедине,
Над рікою в
травах забіліли.
Срібний місяць
красень круглолиций
Біля кладки з
річки п’є водицю,
Там, де зорі
впали у ріку
В теплу солов’їну
ніч п’янку
І неначе
чудо-камінці,
Аж на дні
хлюпощуться в ріці.
Час світання...
Трави вкрили роси,
Верби в воду
опустили коси.
Дзвоники
видзвонюють в траві,
Зустрічають ранок
солов’ї.
І ласкаві сонця
промінці
Зорі всі зловили
у ріці.
11. 06. 80.
Ллє дощ. Пливуть
понад землею хмари.
Поля оповила
густа імла.
У яр, під верби,
збіглися отари,
В імлі згубилась
стежка до села.
Дощ шаленіє!
Навкруги стемніло,
Немов на землю
раптом впала ніч.
Регоче грім і
блискавиці-стріли
Шугають між
верхівками гілляч.
Гне долу вітер
верби понад ставом,
Збігають шумно з
пагорбів струмки.
Ще мить, чи дві,
й грози – як не бувало:
Веселка ніжна
воду п’є з ріки.
Дощем омиті
посміхнулись трави,
Спів солов’я
доноситься здаля.
Запаслись поміж
трав овець отари,
Цілує сонце
стежку до села.
19 – 23. 07. 78.
Розлилася
позолотою
Осінь мила,
чарівна.
Горобиновою
вродою
Не натішиться
вона.
Тепле літечко
зозулине
Відшуміло,
відцвіло.
Кида тінь на
стерні зорані
Журавлинеє крило.
Вогняними
вкрились барвами
Всі
переліски-гаї.
Залишили десь під
хмарами
Клич прощальний
журавлі.
Відлетіли, й знов
повернуться
Журавлі в свій
рідний край.
...А стежина – не
повернеться
В світлий юності
розмай.
8 –13. 09.
84.
М. ПІШТА.
с.
Семенівка.
