Сталевий птах

Повітря розсікає

Над тундрою,

Де вічна мерзлота.

В далеке місто,

Що в підніжжі Арктики,

Лечу… А вдома –

Осінь золота.

Обіч дороги клен пала в багрянці.

Я вирушаю в путь далеку вранці.

Стріла розлуки (по чиїй вині?)

Прошила серце, давить болем скроні.

А одинока постать на пероні

В осіннім сумі тане вдалині.

Як небо від землі –  тепер дві долі.

Ти, осене, у золотавім лоні

Заколисай всі болі і жалі:

Промчали вихром мимо щастя коні...

І одинока постать на пероні

Згубилась в сумовитій далині.

Сталевий птах

Повітря розсікає

Над тундрою,

Де вічна мерзлота.

В далеке місто,

Що в підніжжі Арктики,

Лечу... А вдома –

Осінь золота.

                       27. 11. – 2. 12. 97.

Я до тебе лечу, як метелик до світла.

Я до тебе лечу, як до квіту бджола.

Ну, а доля, нещира й така непривітна,

Мені жити велить без твойого тепла.

Пролітають роки, мов ключі журавлині…

Осінь зронює лист на порозі життя.

А цілунок твій перший – у серці понині,

Аж допоки душа відлетить в небуття.

У осінній зажурі схилилися клени.

Клич прощання пташиний летить з висоти.

Ну, а ти, як же ти можеш жити без мене?

Не повинна запитувать. Знаю. Прости.

                                                                             19. 08. 96.

Мотрона  ПІШТА.

                                                         Член  літературної  студії

імені  Федора  Швіндіна.

               с. Семенівка.