Квітував деревій…
Йшли солдати на бій
За життя і за щастя людини.
Половіли жита...
—Ти не плач, золота,
Повернусь я до тебе єдина!
Промайнули літа,
І в достиглі жита
Стільки літ уже падають зорі
До підніжжя солдата,
Що в бронзі ожив
І навік зупинивсь серед поля.
А вона все чека.
Світлі мрії плека,
Крізь літа, крізь тумани завій...
Край дороги чекань,
На стежинах надій
— Деревій, деревій, деревій...
літо, 1982 р.
М. Пішта.
с.Семенівка.
