БIЛЬ З ВIЙНИ

 

Сумує край села біленька хата...

Десь соловей витьохкує між віт.

Самотньо в ній живе старенька мати

Вже стільки літ, вже стільки літ!

 

Заквітчану барвінком тиху хату

Ясне, жадане щастя обмина.

Не защебечуть в ній малі внучата:

Болючий слід залишила війна.

 

Трикутники-листи та похоронки,

Над котрими пролито море сліз...

I тільки в сни приходить син до неньки,

Цілує срібний шовк старечих кіс.

 

В цю мить нічну щасливою матуся

Стає.  За стіл синочка садовить...

І щастям променяться її очі,

І рана в серці зовсім не болить.

 

Змарніла ненька тихо запитала:

– Чом, сину, довго не приходив ти?

Чи на путі до рідної оселі

Були чомусь розведені мости?

(Мости до щастя… Спалені вони.)

– І батько, сину, не прийшов з війни!

Я стільки літ чекаю край дороги,

Що нею ви від рідного порогу

Пішли, рідненькі, у гарячий вир...

 

Так ніжно подивилась сину в очі,

І ще об чімсь йому сказати хоче.

Та ясний місяць кинув промінь в хату

І розбудив в-ві сні щасливу матір.

 

Відкрила очі. Тиша! Ніч німа.

Гукає сина, а його нема!

– Синочку мій!  – і ніби сніп упала. –

 

Єдиний, я не все тобі сказала!..

Голівонько русяво-золота,

Летять, летять у сиву даль літа...

А дівчина-сусідка вже в літах,

Мої старечі коси запліта.

Та, котру мріяв за дружину взяти,

І ніжно називав: "Квітучавишня!"

Продовжує, як я, тебе чекати...

Тому  так досі заміж іне вийшла.

 

– Синочку, рідний! Де ти? –  вийшла з хати.

Ридає між білявих вишень мати.

– Вже в котрий раз розквітувались вишні,

Відполовіли скільки раз жита

Від тої миті, як свинець фашиста

Безжально обірвав твої літа!

 

...Сумує край села біленькахата,

Стежина в'ється в поле від воріт.

Йде ранком мати синавиглядати...

Цілують вишніматеринський слід.

                         7 - 14. 04. 82.

                           13. 02. 84.

                                   Мотрона   ПІШТА,

                          член  літературної  студії

                          імені  Федора  Швіндіна.

                            с. Семенівка.