≈тюд

 

 

 

 

јвтобус зупинивс¤. —притно з≥скочивши з його сходинок на землю, ¬она з вал≥зою в руц≥ засп≥шила центральною вулицею селища. ѕов≥тр¤ було наповнене н≥жними па≠хощами першоњ весн¤ноњ зелен≥. ¬ неб≥ см≥¤лось лаг≥дне сонце, десь зовс≥м близенько чулось рад≥с≠не: Ђ у-куї.

«а дек≥лька хвилин д≥вчина повернула вб≥к, на стежину, що петл¤≠ла в гайку ≥ вела до л≥карн≥. ѕро≠йшовши сотню крок≥в, зупинилас¤, ≥ ¤кусь мить сто¤ла, мов зачарова≠на: навкруги м≥ж розлогих лип ≥ клен≥в син≥ли прол≥ски.

ѕоставивши вал≥зу на стежин≥, ¬она торкнулась руками малесеньких син≥х дзвоник≥в. Ќе хот≥лось обривати  житт¤ цим н≥жним кв≥≠там весни; але ¬≥н Ч в л≥карн≥ ≥ ¬она хот≥ла, аби ≥ в …ого палат≥, хоч в ¤к≥йсь м≥р≥, запахло весною ≥ теплом ѓњ рук.

«≥рвала одну кв≥точку, другу, третю... ≤ ось маленький букетик уже син≥в барвами неба.

ѕ≥дхопивши вал≥зу, попр¤мува≠ла до л≥карн≥. ¬≥дчинила двер≥ ≥ побачила …ого. ¬≥н ≥шов ѓй назустр≥ч.        

Ч «драстуй! як почуваЇш себе? я принесла тоб≥ весну... Ч задр≥бот≥ла д≥вчина, Ч прост¤гуючи руку, в ¤к≥й трепетно посм≥хались прол≥ски. Ч ѕоставиш њх у скл¤нку.

Ч —пасиб≥, Ч ¤кось н≥би нехот¤ промовив ¬≥н, беручи синЇ диво ≥, ¤кусь мить потримавши в руц≥, байдуже поклав на п≥дв≥конн¤.

ѓй н≥би забракло пов≥тр¤,   в ту мить не знала, нав≥ть, що ска≠зати.  уди й под≥лись з голови вс≥ т≥ хорош≥ слова, ¤к≥ так хот≥лос¤ сказати йому. ’вилину помовчала, ≥, посилаючись на те, аби не в≥дстати в≥д рейсового автобуса, швидко вийшла. „ерез хвилину зупинилась. ќзирнулась. Ѕ≥л¤ в≥кна …ого не було. ј на п≥дв≥конн≥ лежав букетик малесеньких н≥жних дзвоник≥в ≥, здавалось, син≥ми оче-н¤тами сумно дививс¤ ѓй всл≥д.

—ин≥й вогонь весн¤них первоцв≥≠т≥в обп≥к ѓй серце...                    

 

19.05.84.

ћ ѕ≤Ў“ј.