Загубимось з тобою серед лану,

Де золоте колосся розлилось.

Одне одному в очі з сумом глянем:

Згадаєм те, що в мріях лиш збулось.

 

Де сонце кожен колосок цілує,

Вітрець легенький поле обліта,

Хай ще хоч раз плеча мого торкнеться

Голівонька русяво-золота.

 

Біля межі, де золотиться колос,

Де щастя вдвох стрічали ми колись,

Почути б ще хоч раз твій милий голос,

Через роки, що вихром пронеслись.

 

Що полетіли вдалечінь, мов птиці,

Зблиснувши в косах сріблом сивини.

...Закінчивсь сон, що раз в житті приснився,

Сипнувши в серце паморозь зими.

 

Загубимось з тобою серед лану,

Де золоте колосся розлилось.

А в тім-бо – ні. Навіщо? Ні, не станем

Пригадувати те, що не збулось.

 

                                             6. 07. 78.

 

                                                               М. ПІШТА.

                                                               с. Семенівка.