ТИ ─ ПОВІК ЖИВА !

                                                                    Рідній мамі посмертно

 Не проснулась мати на світанку,        І  осиротіла   рідна  хата,

 І  проспала  вперше  сонця  схід.      Стали в ній куточки, мов чужі.

 Біль шматує  серце  до останку :       Віддала б життя, щоб ти вернулась

 –Як  тебе,  матусю,  розбудить ?       З-за  безповоротної межі.

  В невимовнім смутку тліє серце,     Рідна нене, матінко матусю,

  Потемніла    вранішня   блакить.     Ластівко  старесенька  моя,

  Твої   очі  –  лагідні  озерця             Ні! Ніколи з цим я не змирюся: 

  Вже  ніякій силі не відкрить.            Ти зі мною… Ти – повік жива!