У
лузі між ромашок білолицих,
Де в’ється поміж
верб Хорол-ріка:
— Спіймай мені метелика, коханий, —
Дівчина попросила юнака.
Поглянув дивно. Й на лиці
майнула
Тінь гордості, чи може дивини.
На гостроносі глянув черевики,
На
білі напрасовані штани.
— Ти ж не маленька, — посміхнувсь нещиро, —
Ще
хтось побачить — можуть засміяти.
Сипнула сміх і в ромашки майнула.
—
Стривай, чудна, так бігають лиш
діти!
…
Їм стрілись в лузі сивочубих пара.
Мов
лебідь до лебідки припадав:
—
Зловлю тобі метелика, кохана, —
І, мов юнак, побіг між зелен-трав.
Лице дружини сонцем заясніло:
Крізь роки — квіт любові не зів’яв!
… Сивоволосим юнка посміхнулась,
І лиш юнак — здивовано мовчав…
26.
05. 79.
