Батькові
– бійцю-солдату
У нас в дворі росте крислата груша
(Ще до війни наш тато посадив).
Давно плоди чудові родить груша,
Та шкода – до цих днів він не дожив.
Покуштувать не встиг плодів солодких:
Була занадто груша молода,
Коли зловісний дим затьмарив сонце,
Як застогнала матінка-земля.
І час настав Вітчизну боронити –
Дружину обійняв, малих дітей…
Пройшов з боями аж до гір Карпатських
Небачений мій, мужній Прометей.
В сорок четвертім, там же, у Карпатах
(О, щоб війни ніколи вже не знать!)
Коли гірські вершини брали… куля…
І батькові – додому не вертать.
Як пам’ятник живий – старенька груша…
Щось пригадавши, – журно посміхнусь,
Зроню слова, як шепіт вітру в полі:
–Чом, батьку, ти живим не повернувсь?
24. 12. 65.
* *
*
Зриваючи з дерев пожовклий лист
Від днів отих, як ти в бою від кулі
На землю впав в осінній падолист
В лісах карпатських,
що багрянцем вкрились
Від осені, і від заграв вогню.
Твою останню тридцять шосту осінь
Як буде треба, батьку, повторю!
Мотрона ПІШТА.
с. Семенівка.
